Виведення зарплати з тіні або що залишиться на світлі?

Віце-Прем'єр Тігіпко пообіцяв нову реформу – заробітної плати. Населення, що очікувало реформи, зраділо, думаючи, що зарплату будуть підвищувати. Однак з слів урядовців випливає, що її будуть «виводити з тіні». Тексту поки що немає, з досвіду податкової реформи відомо, що він сильно відрізняється від усних обіцянок. Але зі слів чиновників зрозуміло, що реформа – це кримінальне покарання за роботу без оформлення, і жорсткість чиновницького контролю.

Сьогодні за «виплати в конвертах» та роботу без оформлення на підприємця накладається штраф. Реформа полягає в тому, що за це почнуть садити. Сьогодні є один мінімальний рівень зарплати, нижче якого виплачувати не можна. Реформа приведе до появи 8 рівнів, в залежності від категорії працівника. Мінімальну зарплату зможуть отримувати тільки працівники «найпростіших професій» – так називатиметься нижча категорія. У «малокваліфікованих працівників» мінімум буде вищим. У «кваліфікованих працівників» – ще вище. У «висококваліфікованих» – ще вище, ніж у «кваліфікованих». Далі будуть «технічні службовці», «фахівці», «професіонали» – у кожного мінімальна зарплата буде вищою, ніж у попередньої категорії. Найвища вона буде у директора – не менше ніж в 5 разів вище, ніж у «найпростіших професій», як сказав Тігіпко. Чи треба пояснювати, що директор невеликої фірмочки на 10 чоловік не зможе заробляти більше спеціаліста або професіонала великого концерну?

У черговий раз під брендом реформ пропонується посилення чиновницького диктату при збереженні колишньої системи. Нинішня система відносин родом з СРСР. Влада править в своє задоволення, без оглядки на країну і людей. А народ їй не заважає, зате має свої маленькі радості: «відкручує, відгвинчує, отверчівает». Те, що Тігіпко називає реформами, насправді означає – номенклатура продовжує правити як хоче, але народу маленькі радості скорочує. Двічі це у нього не вийшло (з єдиним податком і пенсійним віком), але битому кортить.

Без реформ, дійсно, не можна. Реформа повинна дати можливість людям працювати, а влада змусити відповідати за результат. Зростання свавілля чиновників – це, навпаки, контрреформи.

У чому полягають проблеми?

- Податкова система не дозволяє виплачувати високі зарплати
- Структура економіки не вимагає високих зарплат

Отже, реформи повинні змінити податкові правила і допомогти змінити структуру економіки. А зарплата підвищиться слідом за реформами. Тому що штучне підвищення зарплат, не обґрунтоване економічно і обкладене державою, не принесе радості ні країні, ні людям. Її наслідки передбачувані – інфляція, падіння виробництва, безробіття, тіньова зайнятість.

Мінімальна і середня зарплата.

Уряд встановив мінімальну зарплату. Нижче її платити не можна. Уряд переживає, що занадто багато платять своїм працівникам «мінімалку». Звичайно, буває, що виплата її всім співробітникам фірми означає – решта виплачується «в конвертах». Але нерідко «мінімалка» обґрунтована. На таких умовах можуть взяти пенсіонерів, малокваліфікованих працівників, а у віддалених селах або депресивних регіонах і така зарплата в радість. Іноді її платять, коли немає замовлень. Всіляких ситуацій маса. Влада ж реагує лінійно. «Ухиляються від податків». Тому мінімальну зарплату постійно підвищують.

З 1.01.2010 р. мінімальна зарплата складала 869 грн.,
З 1.04.2010 р. – 884 грн.,
З 1.07.2010 р. – 888 грн.,
З 1.10.2010 р. – 907 грн.,
З 1.12.2010 р. – 922 грн.
З 1.01.2011 р. мінімальна зарплата була встановлена в розмірі 941грн.,
З 1.04.2011 р. – 960 грн.,
А до кінця року вона повинна досягти 1004 грн., збільшившись за 2 роки на 15.6%.

Для простоти можна вважати, що в 2010 р. мінімальна зарплата складала в середньому по року 900 грн. Середня зарплата по деяких галузях економіки та промисловості за даними Держкомстату зібрана в таблиці:

Середня зарплата по галузях

Як видно з таблиці, середня зарплата в Україні становить 2,5 мінімальних.

Уряд вважає таке значення «правильним», а всі менші – ухиленням. Середню зарплату не нижче 2,5 мінімальних, наприклад, підприємству необхідно мати, щоб претендувати на автоматичне повернення ПДВ. У Податковому Кодексі такої вимоги немає, але чиновники вимагають.
Проте в Податковому Кодексі є схоже вимога: у малих фірм, що претендують на податкові канікули середня зарплата повинна бути не нижче двох мінімальних.

Наскільки реальні і обґрунтовані бажання чиновників? З таблиці видно, що цілі галузі економіки не дотягують до запитів влади. 2,5 мінімальної зарплати – у 2010 р. це 2250 грн. Такої середньої зарплати не було в легкій промисловості, видавничій справі, обробці деревини, будівництві, охороні здоров'я та освіті, виробництві електричного та електронного устаткування. Чи можна їх «дотягнути» силовим натиском?

У кого низькі зарплати:

З таблиці видно, що низькі зарплати виплачуються в галузях, в яких
- Переважають невеликі підприємства;
- Виробляють кінцеву або високоскладну продукцію.

Іншими словами, в яких питома вага зарплати в собівартості високий.

Отже, чим більше зарплати в собівартості, тим менше її рівень. Чому? Бо на зарплату встановлено вкрай високий податок. Наші законодавці в 2002 р. знизили прибутковий податок до 13%. Сподівалися, що це виведе зарплату з тіні. Але ефект був незначним. І не тому, що надалі податок підняли до 15%, а сьогодні для зарплат вище 10 мінімальних – до 17%. Головна перешкода для нормальної виплати зарплати – відрахування в соціальні фонди. Роботодавець повинен з виплаченої зарплати перераховувати до ПФ не менше 36.76% (у ряді галузей і більше), а сам працівник – ще від 3.6%. Це крім 15-17% прибуткового податку.

З таблиці видно, що виробництво послуг населенню і товарів кінцевого попиту виплачує найменші зарплати. Це легко пояснити, тут питома вага зарплати у витратах на виробництво великий, доходить до 60-80%. Відповідно, нарахування на зарплату збільшують витрати на чверть і навіть на третину. Але такої прибутковості немає у більшості виробників. З іншого боку, тут легше обійти контроль. Більше дрібних підприємств. Щоб проконтролювати всю торгівлю або все виробництво одягу, продуктів харчування, потрібна армія контролерів, яку теж треба комусь контролювати. А умови, поставлені законодавством, роблять чесну роботу в більшості випадків нерентабельною.

Високі зарплати у видобутку корисних копалин, переробки нафти пояснюються не тільки умовами праці, а й тим, що питома вага зарплати в собівартості коксу, наприклад, не перевищує 2%. Накинули 40% на ПФ – це ще 0.8%. Практично, непомітно. У металургії, хімії питома вага зарплати, залежно від виду продукції може доходити до 4-5%. І там відрахування до ПФ додають до собівартості не більше 2%, що не критично.

Не випадково, в металургії постійно зростає питома вага товарної заготівлі (питома вага зарплати до 2%) і падає – готових металевих виробів (труб, метизів), де питома вага зарплати доходить до 10%. У виробництві заготовки до 90% – це сировина, паливо, енергоресурси, в т.ч. імпортні. Щоб з неї зробити метиз додаткової сировини і палива треба небагато, в основному, це зарплата прокатників. Вони її і отримують тільки в Туреччині.

Але в машинобудуванні питома вага зарплати в кінцевій продукції вища – від 20 до 50%. На великих підприємствах неможлива масова виплата в «конвертах». В результаті машинобудування не розвивається, незважаючи на всі зусилля влади. А старі машинобудівні заводи переходять або на випуск великогабаритної заготовки, або на складання готової продукції з імпортних комплектуючих.

Ті ж суднобудівники або турбіністи все частіше поставляють закордонним замовникам не готові кораблі і турбіни, а великогабаритне лиття або металоконструкції. Їх виробництво не вимагає особливої кваліфікації, у витратах більше металу та енергетики, ніж зарплати. А обробка, начинка електронікою виконується закордоном, і зарплату за неї отримують закордонні працівники.

І, навпаки, зростання виробництва транспорту – це у нас збірка машини з декількох великих агрегатів, поставлених з-за кордону. Останній приклад – не встигли порадіти приходу на Луганський тепловозобудівний завод їх основних замовників – росіян, як завод перейшов на складання електровозів з агрегатів, що отримуються з Новочеркаська.

В обох випадках, операції, потребують кваліфікації, досвіду, вміння залишаються за кордоном, а в Україні виконуються тільки прості, брудні, енергоємні, з невеликою питомою вагою зарплати. Все це відображено у наведеній вище статистиці. Зарплата у виробництві електронної, оптичної апаратури нижче, ніж у середньому по країні! Це в галузі, що вимагає високої кваліфікації.

Існує поширена помилка, ніби зарплата в світі піднялася в результаті класової боротьби і поширення соціалістичних ідей. Насправді, зарплата підвищувалася в міру зростання якості та складності продукції в результаті насичення ринку товарами та послугами і зростання конкуренції.

Класову боротьбу вели, в основному, гірники, металурги, вантажники. А зарплата підвищувалася у машинобудівників, електриків, механіків. У металургії кваліфікований працівник 1 на піч. А до нього кілька десятків, робота яких вимагає фізичних зусиль, але не кваліфікації. Їх зарплата не росла до початку 1970-х, незважаючи ні на яку класову боротьбу. Не йшли місцеві – наймали гастарбайтерів. А у машинобудівників зарплата почала рости без всякої класової боротьби вже на початку 1900-х. Якість роботи токаря, фрезерувальника, інструментальника визначало якість товару і на ці місця потрібні були відповідальні, вмілі, осудні працівники. Вимоги до нинішніх машинобудівникам, механікам, електронникам набагато вище, їх зарплата виводить їх у середній клас. В Україні немає ні такої зарплати машинобудівників, ні такого машинобудування.

Високоякісного машинобудування у нас не було і при СРСР (за рідкісним винятком). Але з такими нарахуваннями на зарплату воно і не з'явиться ніколи. А старе, як бачимо, вироджується без інвестицій і кваліфікованих фахівців. Таким чином, високі нарахування на зарплату привели до двох основних результатів. У галузях товарів та послуг для населення, з високою мобільністю, невеликими розмірами підприємств, зарплата виводиться від обліку, виплачується «налом». Спроби контролю збільшують чиновницький апарат, але не виплату зарплат. У цих галузях нереально працювати при 40% нарахування на зарплату, і важко контролювати. Там же, де в конвертах зарплату не виплатиш, складні, якісні потребують кваліфікації роботи витісняються простими, брудними, енергоємними.

Деяких кваліфікованих фахівців вдавалося оформляти як ПриПЄПів і платити гідну зарплату їх з мінімальними відрахуваннями. Новий НК закрив таку можливість. Єдина сфера, де така можливість залишилася – IT. При дуже високих за українськими мірками виплати (зарплата в 10000гр і вище не рідкість) сфера розвивається, число фірм, що працюють на аутсорсінг, у єдиному технологічному ланцюжку з західними зростає. Природно, якби з 10000гр треба було виплачувати 3676гр в ПФ, а сам працівник – ще 360гр в ПФ і 1700 прибутковий податок, всі ці фірми закрилися б, і нічого б у нас не робилося. Хоча і 200гр з такої зарплати за все про все також замало.

Але те, що дозволили IT, чомусь забороняють всім іншим. Тому IT розвивається, решта загнивають. У результаті структура української економіки стає все більш сировинної. Структура промислового виробництва видно на діаграмі, складеної за даними Держкомстату.

Розподіл промислової продукції

Сировинні товари з невеликою питомою вагою зарплати становлять 2/3 промислового виробництва, і їх питома вага з кожним роком зростає (за винятком 2009 р. – Кризи). Виробництво інвестиційних товарів і товарів широко споживання невелике і не росте. Така в нас політика в області зарплати, яку Уряд збирається посилити. Називаючи це «реформою».

А що ж робити?

Зменшити відрахування до ПФ в перспективі до 20% і не менше половини з них перевести із солідарної системи до накопичу вальної. За 1 рік цього не зробиш. За 10 зробиш, якщо вже почати. Якщо тягнути і намагатися посилити контроль – нічого не зробити. Ні «вивести зарплату з тіні», ні модернізувати країну. Більш серйозна реформа – це відмінити поняття «податкових агентів». Всі доходи людини повинні мати один статус і обкладатися за єдиною шкалою. Звітувати перед податковими органами кожен повинен самостійно, без посередництва роботодавця. Податківці не повинні перекладати свої обов'язки на підприємства, а працювати з людьми самі.

Наші колишні співвітчизники, які живуть і працюють у США, Західній Європі розповідають, якою складною є для них щорічна процедура заповнення податкової декларації. Вони в ній відображають доходи і витрати родини за рік, розраховують і сплачують податок. Податкова служба зіставляє декларацію з рівнем життя сім'ї, зі своїми даними. Якщо ж видимі витрати сім'ї перевищували зазначені в декларації доходи, податкова служба працює з таким платником податку наявними механізмами, але не чіпає роботодавців.

Наші чиновники постійно розширюють штат податкових агентів. Тепер до них додали банкірів, нотаріусів, ріелторів і т.д. Про свою пенсії має дбати сам працюючий. А підприємець може допомогти перевести гроші відповідно до доручення, знайти відповідний пенсійний фонд. Деякі фірми фінансують власні фонди. Але переклад грошей повинен бути ініціативою самого працівника. Тоді виплата не буде сприйматися в якості ще одного податку, більш високого, ніж всі інші. Теперішня система влади довго не протягне. Для неї потрібні дешеві ресурси, а в Україні їх немає. Але замість реформ влада прагне зберегти нежиттєздатну систему, перекласти наслідки з себе на населення. Чи треба дивуватися, що у неї нічого не виходить.

Влад Харківський
По матеріалам сайту liberal.in.ua